Автореферат
Автореферати дисертацій arrow Держава та право. Юридичні науки arrow Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини
Меню
Головна сторінка
Реклама
Автореферати дисертацій
Бібліотечна справа
Біологічні науки
Будівництво
Воєнна наука. Військова справа
Гірнича справа
Держава та право. Юридичні науки
Економіка. Економічні науки
Електроніка. Обчислювальна техніка
Енергетика
Загальні роботи по техніці
Загальнонаукове знання
Історія. Історичні науки
Культура. Наука. Освіта
Легка промисловість
Математика. Механіка
Медицина. Медичні науки
Мистецтво. Мистецтвознавство
Науки про землю
Політика. Політичні науки
Природничі науки в цілому
Релігія
Сільське та лісове господарство
Соціологія. Демографія
Технологія металів. Машинобудування
Транспорт
Фізика. Астрономія
Філологічні науки
Філософські науки. Психологія
Хімічна технологія. Харчове виробництво
Хімічні науки
Художня література
Реклама


Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини

Анотації 

Гусейнов Л.Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини. Рукопис (400 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 — міжнародне право. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2000.

   У дисертації в комплексному плані досліджується проблема відповідальності держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини.
   Розкривається специфічна природа зобов’язань держав у галузі прав людини, проводиться їх наукова класифікація, яка має важливе значення для встановлення факту порушення прав людини. Аналізується “юридичний склад” порушення міжнародного “правозахисного” зобов’язання як підстави відповідальності держави, розкривається механізм присвоєння державі порушень прав людини, які викликані діями окремих гілок державної влади, а також приватних осіб. Характеризуються обставині, які звільняють від міжнародної відповідальності державу, яка порушила свої зобов’язання в галузі прав людини. Визначаються матеріальні та інструментальні наслідки, які наступають в разі порушення державою прав людини, як на підставі міжнародних угод, так і за загальним міжнародним правом. Аргументується неприпустимість однобічної гуманітарної інтервенції і визначаються критерії правомірності примусових збройних акції у гуманітарних метах, які застосовуються ООН та регіональними організаціями.
   Ключові слова: відповідальність держав, права людини, міжнародні зобов’язання в галузі прав людини, порушення прав людини, надзвичайний стан, контрзаходи, гуманітарна інтервенція.

Latif H. Husseinov. Responsibility of States for Violations of International Human Rights Obligations. — Manuscript (400 p).

Thesis for obtaining a scientific degree of Doctor of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 — International Law. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2000.

   The present thesis deals with State responsibility for violations of international human rights obligations.
   The specific nature of international human rights obligations of States has been elaborated in a detailed way. Using different criteria, the author has classified these obligations into several types, such as: 1) treaty and customary obligations; 2) “umbrella” obligations and specific obligations, which in their turn, can be divided into main and derivative obligations; 3) obligations of conduct and obligations of result; 4) immediate and progressive obligations; 5) positive and negative obligations; 6) derogable and non-derogable obligations and 7) substantive and procedural obligations. Most of the mentioned types have been profoundly set out in the thesis.
   A State is regarded to have committed its “primary” obligation, when an internationally wrongful act is attributable to the State as such. Under a general rule of international law which is equally applicable in the field of human rights, a State is responsible for all acts of all its organs and agents. A State can be held internationally responsible not because of, but in connection with private acts, particularly when it failed to demonstrate due diligence to prevent, investigate and punish the violations.
   The absence of inter-state damage is no impediment to invoking a State’s responsibility in the field of human rights. However, damage is a necessary condition for State responsibility within individual complaints mechanisms. Only an injured person can be considered as a “victim”, acquiring as a result a locus standi before the international supervisory bodies. In principle, State responsibility for human rights violations is objective and arises irrespective of mens rea of the State officials. Absence of fault is no defense. Fault is relevant only to the extent that it is specifically provided in an international legal norm. State responsibility for a breach of a human rights obligation can arise only after the victims have exhausted local remedies provided that the latter are available and effective.
   A situation of emergency or necessity is a generally recognized circumstance precluding the wrongfulness of acts which do not conform to a State’s human rights obligations. When invoking state of emergency in order to justify derogations from their obligations, States are obliged to respect certain substantive and procedural guarantees.
   The responsibility of States for human rights violations is based on general principles of international responsibility. However, the specific nature of international obligations in the field of human rights predetermines some peculiarities also for legal consequences of such violations. Particularly, a number of human rights treaties embody special provisions which serve as a primary legal basis for establishing the responsibility of a State party vis-a-vis a victim of the violation.
   A State committing gross and massive violations of human rights is regarded to have violated general international law and incurs responsibility vis-a-vis the international community as a whole, which is primarily implemented in favour of individuals — victims of those violations. Every State may demand the cessation of such violations and the award of adequate reparations to the victims.
   Reparation for gross violations of human rights include: restitution, compensation, rehabilitation, satisfaction and guarantees of non-repetition. States are under a duty to rehabilitate and indemnify the victims of the previous regime. In the light of the current political and social realities compensation might be in certain cases substituted by adequate satisfaction and/or rehabilitation. With a view to ensuring pecuniary compensations, ad hoc mechanisms within the UN (like the Compensation Commission on Iraq) or Voluntary Funds for the victims of gross violations might be very helpful.
   Countermeasures can be applied only in response to gross and massive violations of human rights. In respect to such violations all States are injured and may resort to countermeasures. Unless the agreement specifically provides otherwise, the State parties may resort to such remedies against a State party breaching the agreement, in addition to any remedies provided for by the agreement itself. In addition to the specific provisions, the comprehensiveness and effectiveness of the treaty procedures should also be taken into consideration. In this sense, the European Convention on Human Rights establishes a self-contained regime.
   Neither treaty law nor international customs admit the idea of humanitarian intervention — forceful military intervention for the sake of human rights in another country. Unilateral military intervention is lawful when undertaken with the consent of the State — the object of the intervention, provided that such a consent is valid under general international law. In order to authorise military intervention in a country, where extremely serious violations are being committed, the UN Security Council must determine such a situation as a “threat to peace” in the sense of Art. 39 of the UN Charter. So far the Council made such qualifications only in those cases, when transboundary effects took place, but not for the protection of human rights per se. There are weighty grounds to believe that “purely” internal (but flagrant and wide-scale) violations of human rights, even they have no serious repercussions for the inter-state relations, undermine the international legal order, and contradict to the very essence of the common values, and for that reason, constitute threat to international peace within the meaning of Art. 39. Military intervention by a regional organisation can be regarded as lawful only if it is authorised by the UN Security Council. Such an authorisation can also be given ex-post or implicitly. In an emergency situation a regional organisation might resort to a military enforcement action, which subsequently could be approved by the Security Council.
   Key words: State responsibility, human rights, international human rights obligations, human rights violations, state of emergency, countermeasures, humanitarian intervention.

Гусейнов Л.Г. Ответственность государств за нарушения международных обязательств в области прав человека. Рукопись (400 стр.).

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.11 — международное право. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2000.

   В диссертации в комплексном плане исследуется проблема ответственности государств за нарушения международных обязательств в области прав человека.
   Раскрывается специфическая природа “первичных” обязательств государств в области прав человека, проводится их научная классификация, имеющая важное значение для установления факта нарушения прав человека. Анализируется “юридический состав” нарушения международного “правозащитного” обязательства как основания ответственности государства-делинквента, раскрывается механизм присвоения государству нарушений прав человека, вызванных деяниями отдельных ветвей государственной власти, а также частных лиц. Характеризуются обстоятельства, которые освобождают от международной ответственности государство, отступившее от своих обязательств в области прав человека. Определяются материальные и инструментальные последствия нарушений государствами прав человека, как в рамках международных соглашений, так и по международному обычному праву. Аргументируется недопустимость односторонней гуманитарной интервенции и определяются критерии правомерности принудительных вооруженных акций в гуманитарных целях, применяемых ООН и региональными организациями.
   Ключевые слова: ответственность государств, права человека, международные обязательства в области прав человека, нарушения прав человека, чрезвычайное положение, контрмеры, гуманитарная интервенция.

Скачати автореферат дисертації безкоштовно (повна версія)
Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини

 
< Попередня   Наступна >

Всі права на опубліковані матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення.

Автореферати українських дисертацій. Скачай безкоштовно!